ХАРЧУВАHHЯ ЯК ФАКТОР ЗДОРОВ’Я. ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ХАРЧУВАННЯ. НАУКОВІ ОСНОВИ РАЦIОHАЛЬHОГО ХАРЧУВАHHЯ

ХАРЧУВАHHЯ ЯК ФАКТОР ЗДОРОВ’Я. ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ХАРЧУВАННЯ.

НАУКОВІ ОСНОВИ РАЦIОHАЛЬHОГО ХАРЧУВАHHЯ

Питання: 1. Поняття про раціональне харчування. Природні, національно—етнічні,

історичні, теоретичні, фізіологічні та екологічні аспекти організації раціонального харчування.

2. Теорії та види харчування. Провідні функції їжі.

3. Гігієнічні принципи раціонального харчування.

Проблема рацiонального харчування не нова, вона з’явилася не сьогоднi, а iснувала практично на всiх етапах розвитку людського суспiльства. Фiлософську i в деякiй мiрi моральну концепцiю рацiонального харчування академiк I.П.Павлов визначив таким чином: “Якщо надмiрне та виняткове захоплення їжею — це твариннiсть, то всіляка неувага до їжі — це нерозсудливiсть. I iстина тут, як i скрiзь, знаходиться всерединi”.

Енциклопедичний словник медичних термiнiв визначає:

Раціональне харчування — це збалансоване харчування при оптимальному режимi прийому їжi. Збалансоване харчування, у свою чергу, являє собою повноцiнне харчування, яке характеризується оптимальною якiстю їжі та оптимальними, тобто такими, що відповідають фiзiологiчним потребам органiзму, спiввiдношеннями між окремими компонентами їжi.

Таким чином, харчування слід вважати рацiональним, якщо воно:

· в повній мірі компенсує енергетичнi витрати органiзму;

· забезпечує потреби організму в пластичних речовинах;

· вмiщує всi необхiднi для життєдiяльностi речовини iншого призначення, передусім, вiтамiни, мiкроелементи, харчовi волокна тощо;

· зрештою, харчовий рацiон за кiлькістю та набором харчових продуктiв повністю вiдповiдає ферментативним можливостям шлунково—кишкового тракту.

Разом з тим, розглядаючи проблему раціонального харчування обов’язково необхідно ураховувати:

Þ природні особливості людини;

Þ національно—етнічні та історичні особливості;

Þ теоретичні основи організації харчування;

Þ фізіологічні та екологічні аспекти проблеми, що вивчається.

Етнографи стверджують, що звичка до смачної, запашної i зовнi привабливої їжі є однією з найбільш самих стiйких та консервативних. Однак такий висновок зручний лише для гурмана, але суперечить концепцiї рацiонального харчування.

Проте вiн правомiрний в тому відношенні, що існують всi пiдстави розглядати рацiональне харчування i як природно зумовленi взаємини між людиною та навколишнім середовищем. Це пiдтверджують, наприклад, експерименти професора Ернста фон Карпентера, який навчав шимпанзе за так званою “йоркською” програмою. І уявіть, мавпа, що була підготовлена таким чином без будь—якого примушення складала вельми i вельми рацiональне меню, практично без солодощiв, якi просто поглинають її сородичi в зоопарках Земної кулі.

З таким же результатом закiнчився експеримент “кафетерiй”, який проводився у дитячих садках Англiї, Францiї та деяких iнших країнах Західної Європи. Нерозпещенi ласощами малята, якщо iм це дозволялось, складали для себе досить рацiональне меню, навіть не зважаючи на те, що мали можливiсть включити до нього i тiстечка, i цукерки, i морозиво, пiдтверджуючи тим самим стародавнє англiйське прислiв’я: “Чим гiрше харчування, тим краще виховання”.

Водночас слід підкреслити, що кожному етапу розвитку людського суспільства вiдповiдали свої уявлення про рацiональне харчування.

У стародавніх римлян воно формулювалось приблизно так: “Вiд яєць до яблук”, передусім тому, що в той час серед патрицiїв головним правилом щодо харчування було таке: починати свою тривалу та розкішну трапезу з курячих яєць i закiнчувати її яблуками.

В Росiї i, особливо, в Україні, що пережили жорстокi неврожаї та вiйни i, отже, пов’язанi з ними голоднi роки, розкiшна їжа з стародавніх часiв розцiнювалась як один з найголовніших показникiв благополуччя та добробуту людини.

В Пiвнічних країнах (Iсландiя, Hорвегiя, Гренландiя та iн.) також вважається, що їсти потрiбно багато. “Порожнiй шлунок — холоду не суперник i аж нiяк не помiчник у довгiй дорозi снiгом” — говорять, зокрема, норвежцi.

Водночас в Республиці Чад, що розташована на африканському континенті в самому центрi пустелi Сахара живе кочове плем’я тубу, денний рацiон представникiв якого складається з густого чаю, що настояний на травах — на сніданок, декiлькох фiнiкiв — на обiд та жменi проса, змоченого пальмовим маслом — на вечерю.

Необхідно відзначити, що в різні роки існували і різні теоретичні підходи щодо визначення ролі та місця харчування у життєдіяльності організму людини.

Однією з перших була так звана кровотвірна теорія харчування, основоположниками якої стали видатні стародавні античні вчені Арістотель та Гален, котрі вважали, що їжа потрапивши у шлунково—кишковий тракт, піддається інтенсивним процесам бродіння і з їх допомогою перетворюється у кров — “кров є матерія для всього тіла, адже їжа є матерія, а кров — це останній вид їжі”.

Слід підкреслити, що кровотвірна теорія панувала у медичній науці протягом багатьох століть. Лише в середині XIX століття були закладені основи іншої теорії, яка найбільш повно була розроблена в середині 60 років ХХ століття російським вченим О.О.Покровським і отримала назву теорія збалансованого харчування. Згідно з теорією збалансованого харчування, яку, до речі, вважають класичною, забезпечення нормальної життєдіяльності людини можливе тільки в разі забезпечення організму потрібною кількістю енергії в умовах дотримання достатньо суворих співідношень між численними чинниками харчування.

До найбільш важливих положень цієї теорії слід віднести такі:

· ідеальним є харчування, при якому надходження харчових речовин відповідає їх витратам;

· надхождення харчових речовин в організм забезпечується внаслідок руйнування харчових структур і всмоктування корисних речовин, які потрібні для здійснення метаболізму, пластичних та енергетичних процесів;

· утилізація їжі здійснюється самим організмом;

· їжа складається з різних у фізіологічному відношенні компонентів: поживних та баластових, нешкідливих та шкідливих або токсичних;

· метаболізм організму визначається вмістом амінокислот, моносахаридів, жирових кислот, вітамінів та деяких мінеральних солей;

· харчові речовини, здатні до всмоктування та асиміляції, утворюються внаслідок ферментативного гідролізу складних органічних продуктів під час позаклітинного (порожнинного) та внутрішньоклітинного травлення.

Подальший розвиток медичної науки, зокрема відкриття мембранного (пристінного) травлення, дозволило О.М.Уголєву протягом 70 років ХХ століття сформулювати ще одну теорію харчування, що отримала назву теорія адекватного харчування. Відповідно до її основних положень необхідно відзначити, що харчовий раціон повинен бути не лише збалансованим, але й оптимально ураховувати характер обміну речовин, відповідати механізмам процесу травлення, що еволюційно вироблений, тобто харчовий раціон повинен відповідати не лише потребам організму в енергії та харчових речовинах, а й відповідати природній технології асиміляції їжі.

Фізіолого—гігієнічними основами теорії адекватного харчування є такі:

· харчування має підтримувати молекулярний склад і відшкодовувати енергетичні і пластичні витрати організму на основний обмін, зовнішню роботу і ріст;

· обов’язковими компонентами їжі є не тільки харчові речовини, але й баластові, передусім харчові волокна;

· нормальне харчування зумовлене не лише надходження харчових речовин з травного каналу, а й надходженням інших речовин, насамперед регуляторного значення;

· організм, що асимілює, у метаболічному і особливо трофічному відношенні розглядається як надорганізм;

· існує ендоекологія організму—господаря, яка утворена мікрофлорою його кишок;

· баланс харчових речовин досягається завдяки звільненню харчових речовин і структур їжі при ферментативному розщепленні їх макромолекул за рахунок порожнинного і мембранного травлення, а також внаслідок синтезу нових речовин, в тому числі незамінних.

Розглядаючи фізіологічні аспекти проблеми раціонального харчування слід підкреслити, що найважливішими функціями їжі є:

· енергетична функція, тобто забезпечення організму енергією (вуглеводи, жири, білки, органічні кислоти, алкоголь);

· пластична функція, тобто забезпечення організму пластичними речовинами (білки, мінеральні речовини, жири, вуглеводи);

· біорегуляторна функція, тобто забезпечення надходження в організм речовин, з яких утворюються біологічні регулятори обміну речовин у тканинах (білки, вітаміни, мікроелементи, поліненасичені жирні кислоти);

· пристосувально—регуляторна функція, тобто забезпечення організму речовинами, які мають виняткове, специфічне значення з точки зору адаптації різних органів та систем до різних умов перебування людини (харчові волокна, вода);

· імуно—регуляторна функція, тобто забезпечення організму речовинами, завдяки яким він може протистояти впливу різноманітних чинників, що ушкоджують (білки, вітаміни, мінеральні речовини);

· реабілітаційна функція, тобто забезпечення організму речовинами, які сприяють відновленню здоров’я хворих (дієтичні продукти, фармакологічні властивості речовин при їх зменшенні в раціоні або кулінарній обробці)

· сигнально—мотиваційна функція, тобто забезпечення організму смаковими речовинами, які сприяють підтриманню на певному рівні харчової мотивації (смакові та екстрактивні речовини).

Урахування провідних функцій їжі, які перераховані вище, та особливостей її біологічного впливу на організм, а саме:

Ø специфічної дії, яка запобігає виникненню та розвитку синдромів недостатнього та надлишкового харчування, тобто аліментарних захворювань;

Ø неспецифічної дії, яка перешкоджає розвитку та прогресуванню неінфекційних захворювань;

Ø захисної дії, яка підвищує стійкість організму до несприятливого впливу виробничих чинників;

Ø фармакологічної дії, яка відновлює гомеостаз та діяльність функціональних систем організму, що порушені внаслідок хвороби.

надає можливість визначити основні види харчування.

До числа основних видів харчування слід віднести:

Þ Раціональне харчування, що переважно забезпечує специфічну дію і являє собою фізіологічно—повноцінне харчування здорової людини.

Þ Преветивне харчування, що переважно забезпечує неспецифічну дію і являє собою раціональне харчування запобіжного характеру, яке відкоректоване з урахуванням впливу на організм факторів ризику розвитку неінфекційних захворювань та притаманних кожній людині фізіологічних та біохімічних властивостей.

Þ Лікувально—профілактичне харчування, яке переважно забезпечує захисну дію і максимально наближене до раціонального, проте, відрізняється тим, що у ньому підсилені певні функції їжі з урахуванням особливостей несприятливого впливу виробничих чинників.

Þ Лікувально—дієтичне харчування, яке переважно забезпечує фармакологічну дію і є невід’ємною частиною комплексного лікування з приводу різних захворювань у лікувально—профілактичних закладах та установах.

Таким чином, раціональне харчування являє собою харчування, яке забезпечує постiйнiсть внутрiшнього середовища органiзму (гомеостаз) i пiдтримує його основнi життєво—важливi функцiї (рiст, розвиток, дiяльнiсть рiзних органiв i систем) на високому рiвнi в умовах впливу різноманітних чинників навколишнього середовища.

В основi органiзацiї рацiонального харчування людини незалежно вiд її вiку, стану здоров’я та особливостей професiйної діяльності знаходяться певні принципи.

Отже, розглянемо гігієнічні принципи раціонального харчування:

1) енергетична цiннiсть харчового рацiону повинна вiдповiдати величинi добових енерговитрат людини (у дiтей енергетичну цінність слід збільшити на 10—15%), тобто харчування повинно бути адекватним;

2) харчовий рацiон повинен вмiщувати всi необхiднi харчовi речовини у вiдповiдних кiлькостях та у вiдповiдних спiввiдношеннях, харчування повинно бути збалансованим;

3) слід дотримуватися правильного режиму харчування (час і тривалiсть прийомів їжi, кратнiсть i iнтервали мiж ними, черговiсть прийому страв, розподiл рацiону за прийомам тощо);

4) їжа повинна готуватися з , доброякiсних, свiжих та рiзноманiтних продуктiв;

5) їжа повинна бути бездоганною у санiтарно—епiдемiологічному вiдношеннi і, отже, не вмiщувати патогенних речовин;

6) слід проводити правильну кулiнарну обробку;

7) слід забезпечити оптимальні умови для прийому їжі (оптимальні органолептичнi властивості страв, сервiровка столу, iнтер’єр їдальнi, мiкроклiматичний комфорт, вiдповiдний об’єм їжi, що надає почуття насичення тощо).

Отже, детально розглянемо кожний з них.

I спочатку поведемо розмову про адекватність харчування.

В ході здiйснення санiтарно—гiгiєнiчного контролю i оцiнки стану харчування рiзних груп населення у конкретних умовах працi i побуту з метою наближення харчування до фiзiологiчного оптимуму, з одного боку, вивчаються показники, що характеризують харчування як фактор навколишнього середовища (енергетична цiннiсть i хiмiчний склад рацiонiв, режим харчування тощо), з іншого — показники харчового статусу, що характеризують стан здоров’я населення (енерговитрати, ступінь вітамінної забезпеченості тощо). Такий пiдхiд дозволяє не лише отримати вiдокремлене уявлення про кожний з цих факторiв, але й, перш за все, про адекватність харчового рацiону, тобто вiдповiднiсть його енергетiчної цiнностi енерговитратам.

Для вивчення основних характеристик харчування запропонований цiлий ряд методiв, вибір оптимального з котрих в значнiй мiрi залежить вiд того, який вид харчування вивчається.

Так, під час вивчення родинного (сiмейного) або iндивiдуального харчування найбiльш поширеними є анкетний та опитувально—ваговий методи.

Застосування анкетного методу зумовлює проведення опитування досліджуваних за анкетою, що спецiально складена та включає у свою структуру певне коло питань, які пов’язані з харчуванням. Такий метод надає можливiсть охопити обстеженням значну кількість людей i за порiвняно короткий час одержати орiєнтовнi данi щодо стану харчування, яке вивчається.

Використання опитувально—вагового методу поряд з проведенням анкетування зумовлює зважування продуктiв харчового рацiону, що споживаються сiм’ями або окремими особами.

Вивчення харчування в рiзних органiзованих колективах (ясла, дитячi садки, дитячi будинки, школи, професійно—технічні училища, вищи навчальні заклади тощо), як правило, проводиться з використанням методу статистичної обробки меню—розкладок (розрахунковий метод) та лабораторного методу.

Застосування розрахункового методу зумовлює кiлькiсну та якісну оцінку харчування на підставі відбору та статистичної обробки меню—розкладок за певний період часу.

Так, з метою проведення кількісної та якiсної оцінки рiчного харчування проводять вiдбiр та статистичну обробку меню—розкладок за 6 дiб кожного мiсяця року з iнтервалом в 4 доби (всього 72 меню—розкладки); для характеристики сезонного харчування вiдбiр та обробка меню—розкладок проводиться через день впродовж всього сезону (45 меню—розкладок); для характеристики харчування за мiсяць проводять щоденний аналiз матерiалу (30 меню—розкладок).

Проте найбiльш точнi та адекватні данi щодо фактичного складу харчових рацiонiв окремих груп населення можна одержати за допомогою лабораторного методу, який передбачає спалювання їжi у спецiальнiй камерi в умовах спеціалізованої лабораторiї.

Для вивчення соцiально—економiчних основ харчування населення статистичними управлiннями, а також закладами та установами санiтарно—епiдемiологiчної служби широко використовують балансовий та бюджетний методи.

Балансовим методом визначають рівень споживання певних харчових продуктiв на душу населення, в динамiцi за роками, в цiлому по країнi, за окремими регiонами, областями, мiстами, населеними пунктами тощо.

Бюджетний метод надає можливiсть проаналiзувати розподiл доходiв окремих родин, передусім, на придбання продуктів харчування.

Матерiали одержанi за допомогою балансового та бюджетного методiв використовуються державою, насамперед, для правильного планування виробництва та забезпечення оптимального розподiлу продуктiв харчування.

Потреби в енергiї, як правило, визначають за величиною добових енерговитрат.

Слід підкреслити, що енергетичні витрати людини можуть бути визначені методами прямої, непрямої (респiраторної) та алiментарної енергометрiї, а також хронометражно—табличним методом.

Метод прямої енергометрії (калориметрії) дозволяє визначити енерговитрати органiзму на підставі урахування тепла, що видiляється органiзмом у навколишнє середовище в рiзних умовах iснування. Дослiдження проводиться у спецiальних камерах з подвiйними стiнками (камери Етуотера—Бенедікта, Пашутіна, Шатернікова та iн.), мiж якими за системою трубок безперервно циркулює вода. Енергiя, що видiляється як певна кількість тепла, визначається шляхом вимiрювання об’єму води, яка циркулює, i ступеня її нагрiвання у процесi дослiдження.

До основних недолiків методу прямої енергометрiї відносять:

· cкладнiсть будови камери;

· неможливiсть вiдтворення різноманітних видiв трудової дiяльностi людини у зв’язку з незначними розмiрами камери;

· iзоляцiя дослiджуваного вiд багатьох факторiв виробничого середовища та побутової сфери;

· неможливiсть вивчення ступеня впливу на процеси обмiн речовин i енергiї клiматичних, соцiальних та iнших факторiв середовища перебування.

Все це призводить до достатньо обмеженого використання методу прямої калориметрiї у практиці гігієнічних досліджень з метою визначення витрат енергiї у звичайних умовах життя i трудової дiяльностi.

Метод непрямої або респіраторної енергометрії (калориметрії) заснований на визначеннi хiмiчного складу повітря, що вдихається та видихається, з наступною оцінкою так званого дихального коефiцiєнта.

Тому для оцінки енерговитрат за допомогою методу респiраторної енергометрiї запропоновано багато рiзних приладiв та систем (системи Дугласа, Цунца—Гепперта, Етуотера, Шатернiкова, Молчанова та iн.). Складовими частинами цих систем, як правило, є:

· резервуари для збирання повiтря, що видихається (частiше всього використовуються мiшки Дугласа), які з’єднанi шлангами зі спецiальною маскою або загубником;

· прилади для вимiрювання об’єму повiтря, що видихається (газовi годинники);

· газовий аналiзатор (найчастіше прилад Холдена).

На жаль, метод визначення потреби в енергiї методом непрямої енергометрії також має деякi недолiки, до яких, передусім, слід віднести велику трудомiсткiсть дослiджень та недостатню надiйнiсть у ході визначення енерговитрат людей безпосередньо під час виконання професійної діяльності.

Метод аліментарної енергометрії зумовлює точне урахування енергетичної цiнностi їжi, що споживається, та передбачає ретельний контроль за вагою тiла в динамiцi не менш, ніж 15—16 дiб.

Дослiджуваний щоденно вранцi пiсля ранкового туалету зважується з точнiстю до 50 грамів. Водночас проводиться урахування енергетичної цiнностi їжi, що споживається. У випадку рiвноваги енерговитрат та енергетичної цiнностi їжi маса тiла дорослої людини не змiнюється. У випадку порушення цього спiввiдношення маса або збiльшується, або зменшується.

Збiльшення маси тiла у дорослих зумовлене, передусім, накопиченням жиру в органiзмi. Тому, знаючи енергетичну ємнiсть жиру, що накопичується в органiзмi за перiод проведення дослiду, можна з великим ступенем вірогідності судити про енерговитрати дослiджуваного.

Зрештою, найбiльш простим та швидким методом орiєнтовного визначення величин енергетичних витрат людини є хронометражно—табличний метод.

У ході використання цього методу спочатку проводиться хронометраж добового бюджету часу i складається хронограма дiяльностi людини.

Потiм, за допомогою спецiальних таблиць, розраховують енергетичнi витрати як за окремими видами дiяльностi, так i за добу в цiлому.

Слід пам’ятати, що добові енерговитрати органiзму складаються з:

· енергiї основного обмiну;

· енергiї, що пов’язана зі специфiчно—динамiчною дiєю їжi (в середньому 10% від основного обміну);

· енергiї, що зумовлена здійсненням нервово—м’язової дiяльності та руховою активністю людини.

(у дітей ураховується також i енергiя, витрати якої пов’язані з процесами росту та розвитку їх органiзму і становлять в середньому 10—15% від основного обміну).

Отже, визначивши кожний з цих компонентiв i пiдсумувавши їх, можна одержати уявлення про величину добових енерговитрат людини.

Важливим компонентом оцiнки адекватностi харчування слід вважати визначення харчового статусу органiзму, який, до речi, є одним з основних показникiв стану здоров’я.

Виділяють наступні види харчового статусу: звичайний, оптимальний, надлишковий (або зайвий) та недостатнiй.

Звичайний харчовий статус свідчить про те, що людина споживає їжу за нормами, які достатнi для нормальних умов iснування.

Оптимальний харчовий статус характерний для харчування за спецiальними нормами з урахуванням можливого впливу екстремальних умов та явищ.

Надлишковий (зайвий) харчовий статус та недостатній харчовий статус, пов’язанi вiдповiдно з надлишковим та недостатнiм надходженням в організм харчових речовин.

Для оцiнки харчового статусу і, відповідно, якостi харчування слід визначити ступiнь адекватностi енергетичного та вiтамiнного забезпечення харчування.

Основними критерiями оцiнки енергетичної адекватності харчування є:

· маса тiла;

· масо—ростовий показник;

· товщина підшкiрно—жирової складки.

Основними критерiями оцiнки вітамінної адекватності харчування є:

· резистентнiсть капiлярiв;

· кiлькiсть аскорбінової кислоти, що виводиться з сечею;

· симптоми часткової вiтамiнної недостатності (насамперед, набряклiсть, розпушування та кровоточивiсть ясен, фолiкулярний гiперкератоз або симптом “гусячої шкiри”, сухiсть шкiри, жирна себорея, хейлоз, зайда тощо)

Крiм того, в ході оцiнки адекватностi харчування досить велике значення має визначення та обгрунтування фізіолого—гігієнічних норм харчування.

Виділяють:

1. Дитячi диференцiйовані вiковi нормативи:

6 мiсяців — 1 рік; 1 — 1,5 років;

1,5 — 2 років; 3 — 4 років;

5 — 6 років; 7 — 10 років;

11 — 13 років; 14 — 17 років.

2. Hормативи для дорослого населення:

а) для цивiльного населення:

А. для здорових працюючих:

1) за iнтенсивністю працi на підставі визначення величин коефіцієнта фізичної активності (4 групи);

2) спецiальнi (у залежностi вiд фiзiологiчного стану органiзму):

· вагiтнi жiнки;

· жінки, що годують;

· спортсмени;

· студенти.

3) на шкiдливих пiдприємствах (лiкувально— профiлактичне харчування)

Б. для хворих (лiкувально—дiєтичне харчування)

б) для вiйськовослужбовцiв

До основних показникiв збалансованості харчування, а це другий принцип раціонального харчування, прийнято вiдносити:

1. Вiдповiднiсть вiково—статевих потреб у харчових речовинах їх фактичному споживанню;

2. Hаявнiсть у харчовому рацiонi оптимальних спiввiдношень мiж:

а) загальною кiлькiстю бiлкiв, жирiв та вуглеводiв — 1 : 1 : 4;

б) тваринними та рослинними бiлками — 50% : 50% (згідно з тимчасовими нормами харчування для населення України 45% : 55%);

в) тваринними та рослинними жирами — 70% : 30% (10% за рахунок поліненасичених жирних кислот);

г) вуглеводiв цукру та крохмалю, тобто, фактично, між моно— та полiцукрами — 20% : 80% (10% за рахунок цукру та 5% за рахунок харчових волокон);

д) загальною кiлькiстю Ca та P — 1 : 1,5;

е) окремими прийомами їжi.

Ще один принцип рацiонального харчування — дотримання режиму харчування.

Пiд режимом харчування розумiють прийом їжi у певний час, а також найбiльш рацiональний розподiл добового рацiону за прийомами.

В ході розробки раціонального режиму харчування ураховують:

· характер трудової дiяльностi;

· особливості режиму дня;

· вiково—статеві особливості;

· мiсцевi звички;

· iндивiдуальнi особливостi органiзму;

· психологічні особливості (тип денної працездатності, властивості темпераменту і характеру, проблема нервової анорексії тощо).

В цiлому найбiльш рацiональним слід вважати 3—х або 4—х разове харчування.

При цьому:

Сніданок повинен забезпечувати в органiзмi запас речовин, що необхiдний для здiйснення майбутньої трудової дiяльностi і, як правило, складає вiд 20 до 30% від величин добової енергетичної цiнностi їжi.

Другий сніданок при організації 4—х разового харчування може складати у залежностi вiд ступеня важкостi роботи, яка виконується, вiд 10 до 25% добового рацiону.

Обід, звичайно, вмiщує вiд 30 до 50% добового рацiону. При цьому найбiльш фiзiологiчним слід вважати такий порядок прийому страв: холодна закуска, рiдка (перша) гаряча страва, друга гаряча страва та солодке.

Вечеря повинна бути легкою i вмiщувати не бiльш, ніж 15—20% добового рацiону.

Крiм того, необхiдно пiдкреслити, що промiжки мiж прийомами їжi не повиннi перевищувати 4—5 годин.

Ще одним надзвичайно важливим принципом рацiонального харчування є забезпечення споживання доброякісних, свіжих та різноманітних продуктів.

У зв’язку з цим, слід вiдмiтити, що iснують 4 ступеня якостi харчових продуктiв:

1. Продукт доброякісний — всi характеристики i данi об’єктивних дослiджень в повній мірі вiдповiдають вимогам ДСТу на цей продукт.

2. Продукт зниженої якості — має вiдхилення вiд ДСТу, які не викликають ані скарг, ані будь—яких вiдхилень у станi здоров’я споживача.

3. Умовно—придатний продукт — має вiдхилення вiд ДСТу, якi можуть викликати скарги або вiдхилення у станi здоров’я споживача i, разом з тим, можуть бути усуненi завдяки використанню спеціальних заходiв кулінарної обробки (додаткова термiчна обробка, додавання спецiй i т.д.).

4. Продукт недоброякісний — продукт, який має суттєвi вiдхилення вiд ДСТу, що можуть викликати скарги та вiдхилення у станi здоров’я споживача i не можуть бути усуненi за допомогою засобів спецiальної кулінарної обробки.

Крiм того, видiляють фальсіфіковані продукти, натуральнi властивостi яких змiненi з метою обману споживача (наприклад, розбавлення молока і додавання до нього крохмалю або додавання до молока, яке є прокислим, соди), рафіновані продукти, що являють собою продукти, які звільнені від баластних речовин (рафінована олія, цукор—рафінад тощо) та продукти—сурогати або ерзац—продукти, тобто харчовi продукти, якi виробляються з метою замiни натуральних (ячмінна кава, соєвий шоколад тощо).

Такий принцип раціонального харчування, як положення про те, що їжа повинна бути бездоганною у санiтарно—епiдемiологічному вiдношеннi і, отже, не вмiщувати патогенних речовин, надзвичайно важливий з точки зору запобігання, попередження та профілактики різноманітних аліментарно—зумовлених захворювань та харчових отруєнь (про це мова буде йти в окремій лекції);

Важливим елементом організації раціонального харчування є проведення вірної як з дієтологічної, та і з гігієнічної точки зору кулiнарної обробки.

Зрештою, необхідно відмітити як першочерговий гігієнічний принцип раціонального харчування забезпечення оптимальних умов для прийому їжі (оптимальні органолептичнi властивості страв, сервiровка столу, iнтер’єр їдальнi, мiкроклiматичний комфорт, вiдповiдний об’єм їжi, що надає почуття насичення тощо).